Історія прання

Єгиптяни і сода Варити мило із золи та жиру навчилися ще древні єгиптяни. Але цей засіб був доступний лише для багатих. Вони використовували коріння, кору, плоди рослин, що миляться. Наприклад, єгиптяни знали, що сік мильнянки у воді перетворюється на піну. Також з деревного вугілля вони отримували карбонат калію. Це засіб для прання проіснував багато століть. Його можна вважати номером один по частотності вживання нашими предками. Користувалися єгиптяни і содою, яку спеціально добували із содових озер поблизу Нілу. Зараз уже достеменно відомо, що харчова сода допомагає пом’якшити жорстку воду, через що тканина краще очищується, стає білішою та м’якшою. Однак кольорові речі при цьому можуть полиняти.

Греки топтали одяг У Стародавній Греції процес прання одягу нагадував цілий ритуал. Замість тазів використовували викопані ями в глинистому ґрунті. Туди наливали воду, потім кидали брудний одяг і топталися по ньому. Після цього білизну полоскали у чистій воді і сушили на березі моря. Морська сіль і сонце допомагали відбілити хітони давніх греків.

Римляни варили мило Стародавній Рим був знаменитий не тільки своїми термами (теплими купальнями), але й миловарінням. За легендою, коли на жертовному багатті розтоплювали жир, то його разом із деревною золою змивало дощем в річку Тибр. Жінки, що прали на березі, помітили, як після жертвоприношення та дощу одяг став краще відпиратися. Миловарень у ті часи було чимало, однак виготовлене мило було занадто жорстким для шкіри і використовувалося виключно для очистки білизни.

Індійці вибивали Вибивання білизни об каміння – найпростіший спосіб прання, що дійшов до наших днів. Таку картину можна побачити в Індії. Не дивно, що там пранням займалися переважно чоловіки, адже при цьому потрібна хороша фізична сила. Звичайно, ж одяг псується, але його часто не перуть.

Європейські човни-пральні Праля в Середні віки вважалася дуже важкою жіночою професією. Вона заробляла собі на життя, перучи чужий одяг на вулиці у будь-яку погоду. Існувало навіть таке покарання для повій, яких відправляли працювати пралею. Спочатку у великому чані прачки виварювали одяг, потім полоскали його. Найчастіше вони розташовувалися на березі річки, озера або моря на спеціальних дерев’яних настилах. Також для них спеціально пришвартовували човни, щоб полоскати білизну в глибокій воді.

Київська Русь: зола Наші предки у період Київської Русі і аж до 19 століття прали білизну за допомогою золи (поташу). Для її отримання використовували сосну, клен або березу, в яких найбільше карбонату калію. На спеціальних виробництвах з одного кубометра такої деревини отримували близько 500 г поташу. Заради цього випалювали великі лісові площі. Золу обробляли водою і цим розчином поливали палаючі в цегляному вогнищі дрова. Розчин упарювали, а на дні вогнища щільним шаром кристалізувався поташ. Потім його виламували ломами та пакували в бочки. Процес прання в Україні до початку 20 століття був дуже тривалим. Спочатку одяг мочили в бочці, далі – золили, тобто пересипали попелом. Комірці та плями окремо обробляли милом (тоді це був дорогий засіб). Потім усі речі складали у бочку, видовбану з суцільного дерева, – «жлукто». Додавали ще золи та щільно трамбували її. Усе це заливали окропом і прикладали зверху важким предметом. Коли «жлукто» ставало холодним його везли полоскати до річки. Відбілювали одяг за допомогою золи від гречаної соломи або соняшників, кислим молоком, сечею, або просто розстеляли на сонці (лляну матерію). Для вибивання одягу використовували дерев’яну лопатку з ручкою (валок, прач, праник). Просочену мильним розчином білизну клали на тверду поверхню і били прачем. У 19 століття стали використовувати пральну дошку, яка спочатку також була дерев’яною. Прання було дуже тривалим процесом, ніхто тоді не міняв білизну щодня, носили, аж поки вона сильно не забрудниться.

Як приготувати мильний розчин Деревне вугілля зараз можно купити. Але важливо, щоб воно було з берези, сосни чи клену. Залийте його водою (3:1) и прокип’ятіть біля трьох годин (наші предки настоювали його три доби). У результаті отримаєте мутний мильний розчин. Цей розчин можна використовувати і в пральній машинці. Але перед цим його потрібно відфільтрувати, щоб забрати з води брудні органічні рештки. Головна його перевага – екологічність та безпечність для здоров’я, але якість прання буде кращою при використанні сучасних хімічних засобів. Отриманим розчином можна мити і тіло, однак його треба розбавити, бо, якщо він вийде концентрованим, то може сушити шкіру. До речі, карбонат калію використовують і в сучасних гелях для прання.

Перші машинки Тільки в 18 столітті придумали прилад, який спростив процес прання. Патент на винахід отримав Натаніель Бріггс в США. Конструкція першої пральної машинки являла собою ящик з дерева із рухомою рамою, що і створювала ефект очищення тканини. Барабан, що обертається, придумав Джеймс Кінг. Далі у 1856 році білизну придумали класти у ємність із дерев’яними кульками, тоді заливали водою. Рама всередині пристрою змушувала кульки перекочуватися по білизні. Механізм машинки крутили вручну або впрягали для цього мулів. А в 1861 році винайшли пристосування для віджиму білизни. Винахідником першої побутової пральної машини став Вільям Блекстон в 1874 році. Він подарував одну машинку своїй дружині, а потім поставив виробництво на потік. Щоб привести в дію електродвигун, потрібно було натиснути на важіль. Однак у пральної машини був істотний недолік. За процесом прання потрібно було весь час стежити, адже, якщо тканина намотувалася на обертові деталі, мотор міг перегоріти. Джон Міллер придумав активатор, який обертав воду, а не білизну. Незабаром механізм отримав всесвітнє визнання. У 1930-х роках машинки для прання обладнали таймерами і зливними насосами. І нарешті в 1949 році випустили першу автоматичну пральну машину.